адаптація 1 класу.

Як надати дитині допомогу в адаптації до школи?

Найважливіший результат такої допомоги – це відновити у дитини позитивне ставлення до життя, в тому числі і до повсякденної шкільної діяльності, до всіх осіб, які беруть участь у навчальному процесі (дитина – батьки-вчителі). Коли навчання приносить дітям радість або хоча б не викликає негативних переживань, пов’язаних з усвідомленням себе неповноцінним, недостатнім любові, тоді школа не є проблемою.

Дитині, яка починає навчання в школі, необхідна моральна та емоційна підтримка. Її треба не просто хвалити (і поменше сварити, а краще взагалі не сварити), а хвалити саме тоді, коли він щось робить. Але:
1) у жодному разі не порівнювати його посередні результати з еталоном, тобто з вимогами шкільної програми, досягненнями інших, більш успішних, учнів. Краще взагалі ніколи не порівнювати дитину з іншими дітьми (згадайте своє дитинство).
2) Порівнювати дитину можна тільки з ним самим і хвалити тільки за одне: поліпшення його власних результатів. Якщо у вчорашньому домашньому завданні він зробив 3 помилки, а в сьогоднішньому – 2, це потрібно відзначити як реальний успіх, який повинен бути оцінений щиро і без іронії батьками. Слід підкреслити, що раз вона щось навчився робити добре, то поступово навчиться всьому іншому.

Батьки повинні терпляче чекати успіхів, тому на шкільних справах найчастіше і відбувається замикання порочного кола тривожності. Школа повинна дуже довго залишатися сферою позитивного оцінювання. Хворобливість шкільної сфери повинна бути знижена такими засобами: знизити цінність шкільних оцінок, тобто показати дитині, що її люблять не за гарне навчання, а люблять, цінують, приймають взагалі як власне дитину. Чим більше ми намагаємося виховувати, тиснути, тим більше зростає опір, який проявляється іноді у різко негативному, яскраво вираженій демонстративній поведінці, як уже говорилося, демонстративність, істеричність, примхливість породжується відсутністю любові, уваги, ласки, розуміння у житті дитини. Кожен випадок краще розглядати індивідуально. Можна лише дати деякі загальні рекомендації. Всі зауваження звести до мінімуму, коли дитина “вередує”, а головне до мінімуму звести емоційність ваших реакцій, бо саме емоційності дитина і домагається. Карати за істерики одним способом – позбавленням спілкування (спокійне, а не демонстративне). Головна нагорода – це добре, любляче, відкрите, довірливе спілкування в ті хвилини, коли дитина спокійна, урівноважена.